Baśniowa kraina
Bośnia i Hercegowina na zawsze pozostanie mi w pamięci, jako piękny górzysty kraj z lazurową wodą, pysznym jedzeniem i uśmiechniętymi ludźmi. Kraj ten stwarza baśniowe wrażenie, aż trudno uwierzyć, że w tamtych rzekach nie pływają złote rybki, a na pagórkach nie urzędują krasnale.
Wyjazd do Bośni i Hercegowiny postanowiliśmy przeżyć na spokojnie, chcieliśmy zobaczyć najpiękniejsze miasta, ale również mieć czas na obcowanie z naturą. Skąd przyszedł pomysł na wyjazd do Bośni i Hercegowiny i jak wyglądała nasza trasa przeczytasz w tym wpisie. Naszą przygodę w tym kraju zaczęliśmy w Sarajewie. To miasto niezwykle mnie ujęło połączeniem nowoczesności i tradycji – o tym przeczytasz tutaj. Po miejskich widokach Sarajewa, postanowiliśmy trochę wyciszyć się wysoko w górach, w małej wsi, gdzie dostęp do cywilizacji jest znikomy.
Umoljani – praktyczne wskazówki
Z Sarajewa rzut beretem jest do wsi Umoljani, położonej na skrzyżowaniu górskich szlaków. Żeby przedostać się do niej skorzystaliśmy z oferty transportu w Pansion Umoljani, gdzie nocowaliśmy. Koszt transportu to 40 Euro w dwie strony z Sarajewa. Jest jeszcze opcja zamówić taksówkę bądź dojechać tam wynajętym samochodem, ale to wiąże się z większymi wydatkami.
Pension Umoljani bardzo mi przypadł do gustu, ze względu na piękne widoki dookoła, oraz domową atmosferę – znajdziecie go tutaj. Skorzystaliśmy z oferty noclegu razem ze śniadaniem – koszt 15 Euro/ osoba. W restauracji można było kupić również dania obiadowe, przekąski, napoje. Ceny to około 2 Euro za zupę, około 10 Euro za danie główne. Kuchnia bardzo swojska, serwowana jak u babci na wsi .
Jadąc w Umoljani trzeba wziąć pod uwagę, że najbliższy sklep jest w odległości kilkunastu kilometrów – dlatego wcześniej warto zrobić zakupy w Sarajewie.
Szlaki warte uwagi
Lukomir
Z Umoljani można się udać na kilkugodzinną wyprawę do najwyżej położonej i najstarszej wsi w okolicy – Lukomir. Są dwa szlaki z pensjonatu – jeden dziki – około 8 km, a drugi bardziej wydeptany – około 10 km. Do Lukomiru szliśmy dzikim szlakiem, który jest piękny, ale słabo oznakowany i mało wydeptany. Gdzieś w połowie drogi natknęliśmy się na wielkie bagno, którego nie dało się przeskoczyć, ani ominąć, jedynym wyjściem było zdjąć buty i przejść przez nie na bosaka. W pewnym momencie mieliśmy wrażenie, że zboczyliśmy ze szlaku, bo nie było żadnej rozsądnej ścieżki, nie mówiąc o znakach, wtedy zbawczą okazała się mapa w telefonie . Jednak, wszystkie te niedogodności, zostały nam wynagrodzone pięknymi widokami, które zapamiętamy na długo.
Po około czterech godzinach dotarliśmy na miejsce. Lukomir jest bardzo niezwykły – wieś powstała w XIV wieku i jest położona na wysokości prawie 1500 m. Ludzie mieszkają tam tylko w okresie letnim, ponieważ zimą jest za duże zagrożenie lawinowe. We wsi znajdują się same kamienne domy, które bardzo przypominają mi, te z Flinstonów. Przed wieloma domami ludzie wystawiają na sprzedaż swoje wyroby – mydła, kremy, mleczka do opalania, świeczki, herbaty, pomadki, skarpetki, czapki, rękawiczki. W jednym z domków jest możliwość zjedzenia ciepłej zupy (2,5 Euro) i wypicia herbaty( 0,75 Euro).
Psy w górach
Jeszcze w Umoljani dołączył do nas przewodnik z powołania – wesoły czarny pies, który towarzyszył nam przez całą drogę. Byliśmy bardzo mile zaskoczeni i wzruszeni takim oddaniem. Pomyśleliśmy, najpierw, że robi to dla jedzenia, ale nie chciał niczego od nas jeść. Okazało się, że psów przewodników w Umoljani jest kilka – zawsze wybierają sobie kogoś do oprowadzenia i tak spędzają całe dnie na szlaku wraz z turystami.
W drodze z Lukomir spotkaliśmy stado psów pasterskich, które na pierwszy rzut oka wydawały się zbyt daleko, aby nam zagrażać. Okazały się jednak bardzo szybkie i w przeciągu kilku sekund z rykiem zbliżały się w naszą stronę. Niewiele byliśmy w stanie zrobić – uciekać było za późno, a stawić im czoło zbyt ryzykownym. Na szczęście w ostatniej chwili zauważył to pasterz, który przywołał je do porządku. Takie historie z psami pasterskimi na Bałkanach oraz prawie we wszystkich krajach Europy Wschodniej to klasyk – trzeba być bardzo uważnym i omijać je z daleka. Po takiej akcji, gdy wróciliśmy do pensjonatu wyszukaliśmy w Internecie informacje, jak sobie radzić w takich sytuacjach. Możecie o tym przeczytać tutaj.
Bjelasnica
Z Umoljani można również się wybrać do Bjelasnica. Szlak jest dłuższy, idzie się przez bardziej odkryte tereny, ale podobno dość monotonny. Bjelasnica to centrum sportów zimowych – jest tam wyciąg narciarski, a u podnóża leży centrum olimpijskie, w którym odbywała się słynna zimowa olimpiada w 1984 roku. Niestety, w dniu w którym chcieliśmy się wybrać do Bjelasnicy pogoda drastycznie się zmieniła, więc nie zobaczyliśmy jej na własne oczy.
Pobyt w góralskim domku oraz dreptanie po górach, okazał się bardzo relaksującym. Do dziś patrze na tamte zdjęcia z utęsknieniem – uśmiecham się do czarnego kundla, który nas oprowadzał do Lukomir i robię się głodna na wspomnienia pysznych pączków gospodyni pensjonatu. To miejsce jest warte zobaczenia, w sam raz dla miłośników natury i aktywnego wypoczynku.
****
Казкова країна
Босню і Герцеговину я назавжди запам’ятаю, як прекрасну гірську країну з лазурною водою, смачною їжею і усміхненими людьми. Ця країна створює казкове враження, аж тяжко повірити в те, що в її ріках не плавають золоті рибки, а на пагорбках не живуть гноми.
Подорож в Босню і Герцеговину ми вирішили пережити спокійно, хотілось побачити найгарніші міста, але також знайти час на відпочинок на природі. Звідки взялась ідея поїздки в Босню і Герцеговину і як виглядав наш маршрут прочитаєш в цьому пості. Наша пригода в цій країні почалась в Сараєві. Це місто мене дуже вразило тим, що воно сучасне і водночас в ньому можна побачити багато традицій – про це прочитаєш в цьому пості. Після міських краєвидів Сараєва, ми вирішили змінити обстановку і відпочити високо в горах в маленькому селі, з якого далеко до цивілізації.
Умоляні – корисні поради
З Сараєва зовсім недалеко до села Умоляні, яке знаходиться на перехресті гірських доріг. Ми скористались з можливості транспорту в Пансіоні Умоляні, де ми ночували, щоб доїхати в це село. За транспорт з Сараєва і назад ми заплатили разом 40 Євро. Можна також туди доїхати на таксі або взяти авто на прокат, але це виходить дорожче.
Пансіон Умоляні мені дуже сподобався через просто неймовірні краєвиди навколо і домашній затишок всередині – дивіться тут. Ми взяли варіант кімната і сніданок – ціна 15 Євро/людина. В ресторані можна було купити теж обідні страви, закуску, напої. Ціни: 2 Євро суп, біля 10 Євро за друге. Страви домашні, подають, як у бабусі в селі.
Їдучи в Умоляні треба взяти під увагу, що найближчий магазин є кільканадцять кілометрів звідти – тому варто купити потрібні речі ще в Сараєві.
Гірські дороги, які варто побачити
Лукомір
З Умоляні можна піти в кількагодинну подорож в найвище розташоване і найстарше село – Лукомір. Є два шляхи з пансіонату: один дикий – 8 км, а другий битий – 10 км. В Лукомір ми йшли дикою дорогою, яка дуже гарна, але на ній мало позначок і вона мало витоптана. Десь в половині дороги ми потрапили на величезне багно, яке не можна було ані перескочити ані обійти – єдиним виходом було зняти черевики і босо пройти по ньому. Був такий момент, коли ми вже думали, що загубились, бо не було ніякої нормальної стежки і жодних знаків, тоді нам дуже пригодилась карта в телефоні. Проте всі недоліки цього шляку були нам компенсовані прекрасними краєвидами, які ми запам’ятаємо ще на довго.
Після чотирьох годин ми дійшли до Лукомір. Це село дуже оригінальне – воно повстало в XIV столітті і розташоване на висоті майже 1 500 м. Люди в Лукомір живуть тільки в літній період, бо взимку тут велика загроза лавин. В селі самі кам’яні хатини, які мені дуже нагадують, ті з Флінстонів. Перед хатинами селяни виставляють на продаж свої вироби – мила, креми, молочко для загару, свічки, чаї, гігієнічні помади, шкарпетки, шапки, рукавички. В одній з хатин можна купити теплий суп (2,5 Євро) і випити чай (0,75 Євро).
Собаки в горах
Коли ми виходили в дорогу, ще в Умоляні до нас приєднався екскурсовод з призначення – веселий чорний пес, який йшов з нами цілу дорогу. Ми були дуже здивовані і зворушені такою відданістю. Спочатку ми думали, що він це робить, щоб отримати їжу – але коли ми хотіли його накормити він не їв. Виявилось, що таких собак екскурсоводів в Умоляні є декілька – вони завжди вибирають когось, щоб провести і так проводять весь день з туристами на гірських шляхах.
Дорогою з Лукомір ми зустріли стадо собак-вівчарів, які на перший погляд здавались за далеко, щоб нам загрожувати. Все-таки вони виявились дуже швидкими і на протязі декількох секунд з риками наближались в нашу сторону. В нас не було виходу, бо втікати було за пізно, а зустрітись з ними дуже ризиковним. На щастя в останньому моменті це побачив пастух, який їх успокоїв. Такі ситуації з собаками-вівчарами на Балканах і майже у всіх країнах Східної Європи бувають дуже часто – тому треба бути дуже уважним і оминати їх десятими дорогами. Після цієї історії, коли ми повернулись в пенсіонат, першим ділом ми подивились в Інтернеті, що в таких ситуаціях треба робити. Про це прочитаєте тут.
Бйеласніца
З села Умоляні можна також піти на Бйеласніцу. Шлях туди довший, дорога більш простора, проте, кажуть досить монотонна. Бйеласніца є гірськолижним курортом – там є підйомники, а ще там Олімпійський центр, в якому відбувалась відома зимова олімпіада в 1984 році. На жаль в день, коли ми хотіли піти на Бйеласніцу погода дуже змінилась, тому ми так і не змогли всього цього побачити своїми очима.
Відпочинок в гірській хатині і ходіння гірськими стежинами дуже нас розслабило. Навіть тепер, дивлячись фотографії, я скучаю – посміхаюсь до чорного пса, який нас водив в Лукомір і голоднію, коли згадую смачні пончики господині пансіонату. Це місце дійсно варто побачити, воно просто чудове для любителів природи і активного відпочинку.
