Części ciała w języku ukraińskim / Частини тіла польською

Polskie nazewnictwo oczami obcokrajowca

Piękne lato, zamienia się w złocistą jesień, ta pora zawsze mi przynosi wspomnienia ze szkolnych lat.  Szkolne wspomnienia mogę podzielić na dwa zupełnie odmienne okresy. Ulubioną szkołę w rodzinnym Borysławiu, oraz szkołę w Polsce, która dała mi nieźle w kość. Po przyjeździe do Polski, czekało mnie dużo pracy, żeby opanować wszystkie przedmioty w obcym języku. Nie miałam czasu ani na nastolatkowy bunt ani na imprezy, bo całymi dniami się uczyłam. Nie spotkało się to z uznaniem, wśród moich nowych kolegów i koleżanek z klasy, więc było mi podwójnie ciężko. Gdyby ktoś się mnie zapytał, który przedmiot był dla mnie największą zmorą w szkole – bez wahania odpowiedziałabym biologia. Najbardziej mi się nie podobało w niej to, że musiałam tyle godzin poświęcić na uczenie się różnych terminów, które zupełnie mi nic nie mówiły.

Ucząc się języka polskiego, od razu rzuca się w oczy to, że Polacy mają na wszystko swoje nazwy. Gdy wszyscy na świecie mówią football – Polacy mówią piłka nożna, na volleyball – siatkówka, na Italię – Włochy, na oxygen -tlen i takich nazw w języku polskim nie brakuję.  Właśnie dlatego lekcje biologii i chemii w Polsce okazały się dla mnie nie lada wyzwaniem. Musiałam się na dobry początek nauczyć się na nowo nazw pierwiastków chemicznych, ale to było nic w porównaniu do całej biologii. Z chemią pożegnałam się dopiero po studiach, za to z anatomią człowieka nigdy się nie da zupełnie rozstać. Właśnie stąd powstał pomysł na dzisiejszy wpis. Ukraińskie i polskie terminy, dotyczące budowy człowieka, znacząco się różnią od siebie, więc jestem pewna, że oprócz nauki, będzie to dla was dobra zabawa.

Części ciała po ukraińsku

PolskiUkraińskiWymowa
Człowiekлюдинаliudyna
głowaголоваholowa
szyjaшияszyja
kręgosłupхребетchrebet
karkшияszyja (tak samo jak się mówi na szyję)
tułówкорпусkorpus
rękaрукаruka
nadgarstekзап'ястяzapjastia
palceпальціpalci
łokiećлікотьlikot'
ramięплечеplecze
paznokiećніготьnihot'
nogaногаnoha
stopaстопаstopa
kolanoколіноkolino
łydkaгомілкаhomilka
udoстегноstehno
plecyспинаspyna
biodroбедроbedro
brzuchживітżywit
barkплечовий суглобpleczowyj syhlob
pośladkiсідниціsidnyci
piersiгрудиhrudy

Części twarzy po ukraińsku

PolskiUkraińskiWymowa
Twarzлице / обличчяlyce / oblyczczia
uchoвухоwucho
nosнісnis
okoокоoko
ustaгубиhuby
rzęsyвіїwiji
brwiбровиbrowy
policzkiщокиszczoky
włosyволоссяwolossia
brodaбородаboroda
zębyзубиzuby
językязикjazyk
wąsyвусаwusa

 

****

Чудове літо, замінюється в золоту осінь. Ця пора мені завжди приносить спогади про шкільні роки. Мої спогади зі школи можна поділити на два зовсім різні періоди. Улюблена школа з рідного Борислава і школа в Польщі, яка для мене була великим випробуванням. Після приїзду в Польщу, мені прийшлось  багато вчитись, щоб освоїти предмети польською мовою. В мене не було часу на бунтівний період, на дискотеки – я весь час вчилась. Моїм новим однокласникам це не дуже подобалось, тому мені було подвійно тяжко.  Коли б мене запитали, який предмет в школі був для мене найбільшим випробуванням , я б без вагань відповіла, що біологія. Найбільш мені в ній не подобалось те, що я дуже багато годин присвятила, щоб вчити назви, які мені нічого не говорили.

Вивчаючи польську мову, відразу кидається в очі, що у поляків на все свої назви. У всіх футбол – в них пілка ножна, волейбол – сяткувка, Італія – Влохи, оксиген – тлен. Одним словом, в Польщі таких назв багато. Саме тому ці уроки біології і хімії для мене були великим випробуванням. З самого початку, мені прийшлось по новому вивчити Таблицю Мєндєлєєва, хоча в порівнянні з цілою горою біологічних термінів – це було легко. З хімією я попрощалась після інституту, проте з анатомією мабуть ми всі ніколи не розстанемось. Звідси і взялась моя ідея на сьогоднішню тему.

Частини тіла польською зовсім інакше називаються ніж українською, тому я впевнена, що ці слова не тільки вам пригодяться, але й навчання буде цікавим.

 

Частини тіла польською

УкраїнськаПольськаВимова
Людинасzłowiekчловєк
головаgłowaґлова
шияszyjaшия
хребетkręgosłupкреуґослуп
шия - задня частинаkarkкарк
корпусtułówтулув
рукаrękaреука
зап'ястяnadgarstekнадґарстек
пальціpalceпальце
лікотьłokiećлокєць
плечеramięрамєу
ніготьpaznokiećпазнокєць
ногаnogaноґа
стопаstopaстопа
коліноkolanoколано
гомілкаłydkaлидка
стегноudoудо
спинаplecyплєци
бедрabiodraбіодра
живітbrzuchбжух
плечовий суглобbarkбарк
сідниціpośladkiпосьладкі
грудиpiersiпєрсі

Частини обличчя польською

УкраїнськаПольськаВимова
Лице / обличчяtwarzтваж
вухоuchoухо
нісnosнос
окоokoоко
губиustaуста
віїrzęsyжеуси
бровиbrwiбрві
щокиpoliczkiполічкі
волоссяwłosyвлоси
бородаbrodaброда
зубиzębyзеуби
язикjęzykєузик
вусаwąsyвоуси
Continue Reading

Polski język – trudny język / Польська мова – тяжка мова

Z życia wzięte

Pewnego dnia, będąc jeszcze na studiach, jechałam pociągiem do Przemyśla. Podróż do Przemyśla zajmowała wtedy jakieś 12 godzin. Nie miałam z tego powodu do nikogo żalu, ponieważ w tamtych czasach wiedziałam, że jest to najtańszy sposób, żeby dotrzeć na Ukrainę. Na szczęście nie było tłumów, więc można było bez problemu wyciągnąć nogi i poczytać książkę. W moim przedziale siedziała starsza pani oraz pan w średnim wieku. Gdzieś po 3 godzinach jazdy pan skończył spać a starsza pani właśnie doczytała swoją gazetę. Rozmowa zaczęła się od pogawędki o pogodzie, potem zeszła na temat kierunku podróży. Okazało się, że pani jechała do wnuków do Zamościa, a pan wracał do domu do Przemyśla. Słowo do słowa i dowiedziałyśmy się, że pan jest pracownikiem straży granicznej i nie jest przychylnie nastawiony do Ukraińców. Starsza pani na dniach skończyła książkę o Wołyniu, więc chyba nie muszę tłumaczyć, dlaczego również była wrogo nastawiona do wszystkich Ukraińców. Możesz sobie wyobrazić, jak bardzo byłam zdruzgotana, słuchając ich rozmowę. Nie przyznałam się oczywiście, że również jestem Ukrainką, bo obawiałam się ataku z ich strony. Nikt z moich współrozmówców nawet nie podejrzewał, że mogę mieć coś wspólnego z Ukrainą, a wiesz dlaczego? Bo nie mam zupełnie ukraińskiego akcentu i bardzo dobrze opanowałam język polski.

Nie od razu Kraków zbudowano

Nie zawsze, jednak, tak dobrze znałam polski. Gdy przyjechałam do Polski mówiłam może trochę lepiej niż cała reszta Ukraińców przyjeżdżających do Polski do pracy. Miałam odpowiedni zapas słownictwa, aby się skomunikować, poprowadzić dłuższą konwersację, ale często przekręcałam słowa, zdrabniałam po swojemu, a do tego mówiłam strasznie zmiękczając słowa. Pamiętam, że długo nie mogłam zapamiętać imienia mojej koleżanki z klasy Dagmary, na początku zawsze mi wychodziło Damagara. Innym razem chciałam kupić buty paradowe – he-he – chodziło mi oczywiście o pantofle. Do szkoły potrzebowałam papki, czyli teczki. Gdy po raz pierwszy wezwano mnie do odpowiedzi w szkole na języku polskim, opowiadając o synu marnotrawnym powiedziałam, że ojciec zrobił dla syna marnotrawnego imprezkę. Na pewno było tego o wiele więcej, tylko czasem z grzeczności nie zwracano mi na to uwagi.

Dziękuj za krytykę

Na szczęście u boku miałam kochaną ciocię i wujka, którzy mi wszystko tłumaczyli, jak krowie na rowie. Zazwyczaj w trakcie kolacji uczyłam się odmieniać i wymawiać prawidłowo słowa. Brzmi wspaniale, prawda? Tylko byłam wtedy nastolatką i czasem miałam dosyć tej nauki. A do tego nikt nie lubi krytyki, a ja musiałam nauczyć się ją przyjmować, bo wiedziałam, że jest w tym przypadku uzasadniona. Dziś natomiast wiem, że gdyby nie moje posłuszeństwo mówiłabym nadal z ukraińskim akcentem.

Do odważnych świat należy

W mojej szkole było jeszcze dwójka dzieci z Ukrainy i na początku ograniczałam się tylko do ich towarzystwa. Wszystko oczywiście ze względu na strach. Wspieraliśmy się nawzajem a do tego mieliśmy ten komfort porozumiewania się ze sobą w języku ukraińskim. Była to dla nas namiastka domu. Z czasem jednak trzeba było wyjść ze strefy komfortu i zacząć poznawać koleżeństwo z Polski.

Zakochaj się w książkach

Kolejnym przełomowym momentem dla mnie było przeczytanie pierwszej książki w języku polskim dla przyjemności. I tak się zaczęło moje zamiłowanie do czytania. Okazało się, że w miejskiej bibliotece jest mnóstwo ciekawych książek, więc często tam bywałam. W ten sposób uzupełniłam swoje słownictwo i nauczyłam się gramatyki polskiej.

Złote rady

Gdyby dziś ktoś miał mnie zapytać, jak nauczyć się języka polskiego, dałabym następujące rady:

  1. Otaczaj się ludźmi, mówiącymi tylko po polsku
  2. Przyjmuj krytykę, słuchaj rad i powtarzaj, aby opanować wymowę
  3. Czytaj dużo książek

To nie tak, jak myślisz

Na pierwszy rzut oka, wydaje się, że nauka języka polskiego dla Ukraińców jest czymś bardzo łatwym – wcale tak nie jest. Język ukraiński jest bardzo miękki i melodyjny, a polski, określiłabym mianem syczącego. Dla Ukraińca opanowanie polskiej wymowy jest bardzo pracochłonne, znam kilka osób, które pomimo to, że mieszkają w Polsce tyle co ja albo i dłużej wciąż zdradzają się swoją wymową. Jeśli chcesz okazać trochę życzliwości komuś, kto dopiero przyjechał do Polski, poprawiaj go – tym samym pomożesz tej osobie opanować język tak jak należy.

Pamiętaj, polski język – trudny język!

Do następnego!

Історія з життя

Одного разу, будучи студенткою, я їхала в Поїзді з Гдині в Перемишля. Поїзд цей тоді їхав 12 годин, але я не возмущалась, бо знала, що так буде найдешевше доїхати в Україну. На превелике моє щастя, в моєму купе не було багато людей і я могла зручно собі сісти і почитати книгу. Окрім мене в купе була старша жінка і середнього віку мужчина. Пройшло 3 години і жіночка закінчила читати свою газету, а мужчина пробудився зі сну. Ось вони і почали розмовляти. Спочатку говорили про погоду, потім про те, куди їдуть. Старша жінка їхала до онуків в Замость, а мужчина в Перемишль додому. Слово за слово і виявилось, що він працює пограничником і не дуже любить українців. Жіночка також мала негативне ставлення до українців, бо якраз на днях закінчила читати книгу про Волинь. Можете собі уявити, як мені було тяжко це все слухати. Розмовляючи з ними, я не згадувала про те, що я українка – мені було, щиро кажучи страшнувато. А самі вони й не догадались, бо я на стільки знаю польську мову, що ніхто й не подумав би, що я не звідси.

Я не геній

Мабуть, багато з вас зараз подумає, що я так завжди говорила на польській. Ні! Це не так! Коли я приїхала в Польщу я знала мову, може трошки краще, ніж решта українців, які приїжджають сюди на роботу. Неодноразово мені бракувало слів, а ще я смішно здрібнювала слова і мала український акцент. Не треба було довго зі мною розмовляти, щоб зрозуміти, що я приїжджа. А знаєш, скільки смішних ситуацій в мене спочатку було через мою польську мову? Ось уяви, я прийшла перший день в школу і однокласниця каже мені своє ім’я, а я не вмію його ані повторити, ані запам’ятати. Вона називалась Дагмара, а я десь місяць її називала Дамагара. Пам’ятаю, як я хотіла купити собі туфлі і вирішила, що це на польській буде „paradne buty” – що дослівно перекладається, взуття на парад. А ще, не знала, як сказати, що шукаю папку, ось просто вставила слово папка в речення на польській – саме собою, ніхто того слова не зрозумів. На уроці польської мови мені треба було розказати про блудного сина і я сказала, що отець зробив блудному сину „imprezkę” – тобто перекладаючи на україньську зробив йому тусовку. Думаю, я ще більше смішних речей тоді говорила, але не всі мене поправляли, щоб мене не соромити.

Дякуй за критику

На превелике щастя, моя тітка і дядько мене поправляли за кожним разом. Кожного дня на вечері я з ними вчилась відмінювати слова і вимовляти їх правильно. Чудово, правда? – Так, ось тільки, я тоді була в підлітковому віці і часто не була в захваті від того, що весь час треба вчитись. Принімати критику, також треба було навчитись, бо мене на кожному кроці поправляли. Сьогодні, я впевнена, що завдяки тому, я говорю на польській, так, як поляки і тому дуже вдячна тітці і дядьку за це все.

Заведи нових друзів

В моїй школі в Польщі було ще двоє дітей з України. Зрозуміло, що спочатку ми спілкувались тільки між собою. Ми розмовляли українською,  бо нам так було легше, а ще це нам давало почуття дому і безпеки. Невдовзі, само собою ми покорили свій страх, щоб ближче познайомитись з нашими новими друзями зі школи. Це рішення було дуже вдалим, бо ми більше часу проводили з польськими дітьми і тим самим краще пізнавали мову.

Полюби читати

Важливим моментом в моїй науці польської мови, була перша прочитана просто для релаксу книга. Я пам’ятаю ще її назву – це була „Poczwarka”. Вона мені так сподобалась, що коли я закінчила її читати, мені захотілось знову щось почитати. Виявилось, що в міській бібліотеці багато цікавих книг і потім я часто туди ходила, і багато читала. Саме книги навчили мене граматику і збільшили мій запас слів.

Золоті ради

Якби хтось мене запитав, як навчитись польську мову, я б дала ці поради:

  1. Оточуйся поляками, перебуваючи з ними навчишся розмовну мову і перестанеш боятись говорити на польській
  2. Не бійся критики, приймай її з вдячністю, допитуй, поправляйся – таким способом навчишся правильного акценту
  3. Читай книги на польській – тут в бібліотеці багато цікавої літератури, знайди щось для себе і читай..читай…читай…

Є за що боротись

Можливо, тобі здається, що польська мова легка – думаю договоритись з поляками легко, але правильно і гарно розмовляти, і писати не так легко. Ця мова, як і кожна інша вимагає часу і науки. Я впевненна, що варто її знати добре, адже зі знанням мови ти можеш  навчатись безплатно в Польщі в інституті, знайти гарно платну роботу в офісі, дістати карту поляка (про неї я писала тут) , карту постійного перебування, громадянсьтво.

Успіхів тобі!

Якщо в тебе виникли питання, не соромся – пиши – я на всі відповім.

До зустрічі!

 

Continue Reading